• Великий льох

Невідомий Хмель: Тільки Бог знає, що Хмельницький гадає

Міг генерального писаря до гармати прив’язати, полковнику за неповагу голову відрубати і козаків діжкою горілки задобрити.

Цільний і суперечливий, запальний і мудрий, жорстокий і ніжний, принциповий і готовий до компромісу. Його сучасники були переконані, що він мав тисячу облич. Проте жодне не було справжнім. Про нього казали: “Тільки Бог святий знає, що Хмельницький думає-гадає”.

Він запевняв у щирій прихильності короля і міг за його спиною змовлятися з іншими правителями. Свою політичну кар’єру починав як революціонер, а закінчив як самодержавець із монаршими амбіціями. Хотів розширити привілеї та вольності козачого стану. А створив визнану у світі українську державу з усіма необхідними атрибутами. Саме за його гетьманування Україна як держава вперше зазвучала на міжнародній політичній арені ще у XVII столітті.

Перелік характеристик, які основані на цілковитих протилежностях (суперечностях), можна продовжувати. Майстер маневрів, які вражали сучасників і досі плутають нащадків. Про Богдана Хмельницького написано чимало. Та яким же був великий українець у повсякденному житті? Пропонуємо читачам самим відкрити для себе досі невідомого Хмеля. Допомагають знані українські історики – Віктор Брехуненко й Тарас Чухліб.


Історична довідка

XVII століття – це епоха формування абсолютизму в Європі. Пошук і розуміння свого місця в європейському соціумі, новий імпульс національної ідентифікації. Це час формування в Україні нової політичної еліти – козаків, які стали основним чинником українського державотворення.

Ранньомодерна епоха – інші уявлення та стереотипи мислення

“Є правитель – значить, є держава. Якщо ж правитель бере якусь державу під свою опіку, то насамперед це означало визнання законності її існування. Такий собі акт міжнародної легітимізації. Такі були часи зі своїми уявленнями, стереотипами мислення та баченням самої ідеї державності. Часи, коли за віру вбивали, а власні кошти заможна знать вкладала не в офшори, як нині модно, а у церкви”, – розповідає доктор історичних наук Віктор Брехуненко.

Такі тонкощі ранньомодерної епохи допомагають краще зрозуміти, в яких умовах формувався характер великого гетьмана.


Про життя Хмельницького до початку революції відомо мало. Ще Михайло Грушевський писав: “Його біографія настільки убога на реалії, наскільки багата на легенди”.

Родом Богдан Хмельницький із дрібної української шляхти. Батько – чигиринський підстароста, якого було позбавлено стану. Причина достеменно невідома.

Майбутній гетьман спершу навчався в школі при одному з київських монастирів, а згодом – в єзуїтському колегіумі. Життя змусило також вивчити турецьку, польську та татарську. Характер відшліфував турецько-татарський полон та Запорізька Січ, де Хмельницького обрали гетьманом.

“І тут вимальовується чи не перша унікальність гетьмана, – наголошує Віктор Брехуненко. – Не маючи чіткого шляхетського родоводу та високого титулу, що було надважливо в епоху середньовіччя та в ранньомодерні часи, Хмельницький спромігся стати гетьманом. Легітимізував свою владу і налагодив міжнародні відносини з низкою європейських держав”.

Майстер маневрів та дипломат найвищого ґатунку

Богдан Хмельницький тримав гетьманську булаву в надскладний для України час: поглинальний тиск Речі Посполитої, а згодом і Московського царства, нестійка політика Османської порти, Швецькі амбіції щодо України. Все це вимагало складних маневрів та високої дипломатії. Тим паче, що в ті часи дипломатичні союзи не рідко відігравали вирішальне значення. І Хмельницькому це добре вдавалося. Скажімо, аби задобрити та схилити на свій бік Кримське ханство, Хмельницький навіть залишив у Криму як полоненого свого улюбленого сина Тимоша. А завдяки знанням міжнародної ситуації, суспільного ладу та звичаїв Оттоманської порти, забезпечив тривалий нейтралітет Туреччини щодо майбутнього України.

Ті, кому пощастило спілкуватися із Хмельницьким, звертали увагу на тонкий розум, ерудицію, вміння передбачати розвиток подій й сталеву волю гетьмана. А ще – на фактично вроджений дипломатичний хист. Він уміло маневрував між заможними верствами суспільства та козацькою голотою, що було особливо важливо в умовах соціальних заворушень.

За словами істориків, одне з поширених гасел визвольної війни – “боротьба з унією” – гарно мобілізувало тогочасне населення України. Тож Хмельницький вдало його використовував суто в православних регіонах України. “Та мало наголошують на тому, що Хмельницький висловлювався проти силування до тієї чи іншої віри. 1657 року гетьман гарантував свободу віровизнання покатоличеній шляхті Пінського повіту (територія сучасної Білорусі). У нього була мета – створити Українську Державу. І він робив усе для її зміцнення”, – розповідає Віктор Брехуненко.

Гнучкість політики Хмельницького визнавали і його сучасники, і теперішні хмельницькознавці.

Жорстокий і авторитарний

Уже за життя Богдан Хмельницький мав беззаперечний авторитет. Він зумів не лише підняти пригноблене українське населення, а й здолати одну з найсильніших тогочасних держав Європи – Річ Посполиту. Хто ж наважувався перечити великому гетьману – міг поплатитися честю й навіть головою. Причому гаряча рука Хмеля не жалувала нікого.


Так, в історичних джерелах зазначається, що за невиконання своїх вимог гетьман наказав на кілька діб прив’язати до гармати самого Максима Кривоноса (український військовий діяч, полковник, учасник Корсунської битви. 1848 року Кривоніс очолив на Поділлі повсталі козацькі та селянські загони, з яких сформував цілу армію. Фактично контролював частину Волині та все Поділля. Вперше в історії Львова взяв штурмом Високий замок).

Не оминув такої участі і генеральний писар, майбутній гетьман України Іван Виговський. За сміливість протирічити самому Хмельницькому гетьман наказав прив’язати Виговського до гармати.

Для Кривоноса і Виговського обійшлося затерплими м’язами. Черкаський же полковник Єсько (Яков Воронченко) за непослух поплатився головою. “У жовтні 1653 року під час ради козацьких старшин в Чигирині Хмельницький власноручно “вийняв шаблю і порубав його за неповагу, виявлену під час розмови з гетьманом”. Оскільки свідками самосуду стало чимало козаків, Хмельницький одразу ж поклонився їм тричі до землі та велів дати бочку меду. Недаремно Хмеля називали не лише жорстоким, а й дуже хитрим”, – ділиться доктор історичних наук Тарас Чухліб.

Основоположник психологічно-інформаційної війни

Сучасні українці на власному прикладі переконалися в ефективності психологічно-інформаційних війн. Однак мало хто знає, що на території Центрально-Східної Європи їх започаткував не хто інший, як видатний державний і військовий діяч, славетний гетьман Богдан Хмельницький.


“Використовуючи закладені Северином Наливайком, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Михайлом Дорошенком, Іваном Сулимою традиції козацького військового мистецтва, Хмельницький, формуючи свою армію, першочергове значення надавав розвідці. Уже в перші роки Національно-визвольної війни визначилася організаційна структура цього “відомства”, – продовжує Тарас Чухліб.

За словами історика, в практиці вітчизняного воєнного мистецтва вперше застосовувалися принципи ведення так званої психологічної війни. За допомогою розвідувальної служби та контррозвідки, гетьман поширював дезінформацію, сіяв паніку, непевність у власних силах серед ворогів. Навіть видавав інструкції розвідникам через спеціальні універсали.

Такі методи український гетьман успішно застосував під час вирішальних битв під Корсунем, Пилявцями, Зборовом та Берестечком.

Сам Хмель нерідко називав себе лихим і малим. За словами наших співбесідників, найбільш точно зовнішність Богдана Хмельницького відобразив відомий у Європі голландський художник Вільгельм Гондіус у своїй гравюрі 1651 року. Він працював при дворі польського короля Владислава IV та, очевидно, бачив не лише самого гетьмана, а й його прижиттєві зображення.

“Тонкі брови на втомленому обличчі підкреслюють відкритий і водночас владний погляд темних очей бунтівливого гетьмана, якому на той час вже було близько 56 років. Високе чоло, трохи задовгий ніс, закручені донизу вуса, міцно стулені тонкі губи, не важке, але круто зрізане підборіддя. Згідно з свідченнями очевидців, Хмельницький був вище середнього зросту, мав міцну будову тіла й відзначався “широкістю у кістках”, – цитує сучасників гетьмана Тарас Чухліб.


Скромний і невибагливий у побуті

У повсякденному житті перший гетьман України Богдан Хмельницький був невибагливою і скромною людиною. Носив простий козацький одяг і лише під час урочистостей чи дипломатичних прийомів одягав коштовне вбрання. Гетьманський палац у Чигирині не вирізнявся пишністю. Хмельницький вживав ту саму їжу, що й інші козаки, не відмовлявся від спиртних напоїв.

За свідченнями венеціанського посла Альберто Віміна, який зустрічався з гетьманом у 1650 та 1656 роках: “Всім, хто входить до його кімнати, він тисне руку і всіх запрошує сідати, коли вони козаки. У цій кімнаті немає ніякої розкоші, стіни позбавлені всяких прикрас, за винятком місць для сидіння. Лише грубі дерев’яні лави, вкриті шкіряними подушками… Дамаський килим простягається перед невеликим ліжком гетьмана, в головах його висить лук і шабля, єдина зброя, яку він звичайно носить..”.

Спостережливий венеціанець також порівнював українського правителя з античним героєм Агафоклом. Адже гетьман передбачливо прикрасив так своє житло, щоб пам’ятати про своє становище та не впасти в надмірну гордість. “Може, в цьому він наслідує Агафокла, який, бувши сином гончара і досягши царської влади, звелів зробити собі стіл і поставець з глиняним посудом”.

“Цей Хмель – літня людина, але щедро наділений дарами щастя: нелукавий, спокійний, мовчазний, не цурається людей. Всіма справами займається сам особисто, в міру їсть і п’є, і одягається, наслідуючи в способі життя найбільшому з царів, Василію Македонянину”, – описували Богдана Хмельницького його сучасники.

За слів шведського посла Велінга, який був на прийомі у гетьманському палаці у січні 1657 року: “Гетьман живе просто і скромно… У тім же покою, де він давав аудієнцію, їсть, спить і всю свою родину при собі тримає…”

Після смачного обіду чи вечері гетьман курив турецьку люльку, міг заграти на бандурі або ж цитрі. Чого не бракувало в гетьманських покоях, то це дотепних жартів та веселощів. Трапилося навіть, що швецький посол, який був йогою, аби не пити горілку, з’їв кришталь. І цим дуже розізлив гетьмана – у ті часи кришталь був не лише дорогим, а й дуже рідкісним склом.

Хмельницький і голуби

Великий гетьман України був тричі одружений і мав шістьох дітей. Всіх їх народила перша дружина Анна Сомко, яка походила з роду переяславських міщан. За рік до історичних подій 1647 року Ганна померла. Втім Богдан бідкався недовго і зажив зі своєю колишньою покоївкою – молодою й красивою шляхтянкою Оленою. Невдовзі її викрав черкаський староста Чаплинський, зруйнував хутір, а наймолодшого Богданового сина Остапа поляки забили до смерті.


Власне ці події разом з іншими, більш глобальними причинами і призвели до початку чергового козацького повстання проти польської влади. А згодом і до революції та створення на базі Війська Запорозького ранньомодерної Української Держави – Гетьманату або ж Гетьманщини. Того ж року Єрусалимський патріарх Паісій освятив шлюб з Оленою, яка, на вимогу Богдана, перейшла з католицизму в православ’я й перейменувалася на Мотрону. Це дійство відбулося в київському Софіївському соборі без самої Мотрони.

Проте вже через кілька років гетьманич Тиміш звинуватив свою мачуху в зраді на користь польської розвідки. За іншими даними, застав її в ліжку з якимось челядником, тож після короткого козацького самосуду стратив зрадливу дружину.

Третьою й останньою дружиною Богдана була Ганна з відомого козацько-старшинського роду Золотаренків. Історики називають її справжньою гетьманівною: у всьому догоджала Хмельницькому та навіть за його відсутності підписувала документи державної ваги – гетьманські універсали. Саме Ганна Золотаренко у серпні 1657 року оплакувала свого неспокійного чоловіка на смертному одрі.

Загалом гетьман не був байдужим до жіночої вроди. За свідченнями польського шляхтича М’ясковського, також гетьман полюбляв спілкуватися з так званими “відьмами”, які його не раз розважали та пророкували гетьманові щастя на війні. Та особливим захопленням Хмельницького були голуби, у різновидах яких він розбирався досконало.


“У вихованні дітей Богдан схилявся до спартанського стилю, – зауважує Тарас Чухліб. Попри сильну любов до свого старшого сина Тимоша, не раз “наказував прив’язати його до гармати й міцно бити, поки той не поклявся йому, що буде добрим, статечним, і лише потім наказав відкувати його. Часто Хмельницький за шаблю хапався, так що Тиміш не хоче потрапляти йому на очі. Міг пожертвувати свободою сина заради великої політики. І дуже болісно пережив загибель Тиміша під час облоги молдовського міста Сучави”.

Доля дітей великого гетьмана склалася здебільшого трагічно. Наймолодшого сина Остапа поляки забили до смерті. Старшу доньку Степанію разом із чоловіком полковником Іваном Нечаєм вислали до Сибіру. Улюбленець Тиміш, який мав стати наступником Хмельницького на гетьманській посаді, загинув. Юрія називали “помилкою” природи ще за життя Богдана. Трохи краще склалася доля в Катерини, яка спочатку була одружена з Данилом Виговським, а після його смерті – з Павлом Тетерею. А також у Марії – дружини Лук’яна Мовчана.

Помер перший гетьман України 1657 року в Чигирині. За офіційною версією, його тіло поховали в Суботові, в Іллінській церкві, яка мала стати родовою усипальницею Хмельницьких. Проте віднайти поховання гетьмана археологам упродовж 300 років так і не вдавалося. Донедавна. Цього року в родинній церкві-усипальниці, що в Суботові, за допомогою сучасної апаратури, геофізики зафіксували об’єкт, схожий на склеп. За попередніми висновками науковців, нові дані допоможуть розкрити найбільшу інтригу останніх століть. Але про це вже в наступній статті.


Джерело: Інститут Просвіти

Наші партнери
Отримувати розсилку

© 2023 by Going Places. Proudly created with Wix.com

  • White Facebook Icon